buttons buttons

Історична довідка

Сосниця – селище міського типу, розташоване на правому березі річки Убеді (притоки Десни), за 22 км від залізничної станції Мена і за 90 км від Чернігова. Селище сполучає з головними населеними пунктами області автошлях Чернігів – Новгород-Сіверський. Населення – 7500 чоловік. Селищній раді підпорядковані села Ганнівка й Мале Устя.

На околицях і поблизу Сосниці та Малого Устя виявлено кілька поселень доби неоліту, бронзи, два поселення й курганний могильник періоду скіфів. Знайдено також два скарби римських монет. На території Сосниді досліджено два ранньослов’янські поселення перших століть н. е., чотири поселення й два могильники VIII–X ст., два городища й три поселення часів Київської Русі .

Назва селища, очевидно, походить від соснового лісу, що здавна оточує цю місцевість. Уперше Сосниця згадується в Іпатіївському літопису під 1234 роком, де сказано, що князь Данило Галицький, допомагаючи київському князеві в боротьбі з чернігівським князем Михайлом Всеволодовичем, оволодів кількома містами, у т. ч. Сосницею. В період Київської Русі в Сосниці значного розвитку набуло хліборобство, скотарство й ремісництво. Знайдені під час археологічних розкопок списи, наконечники, стріли, сокири та інші вироби з заліза свідчать про високий рівень ковальської справи.

У 1239 році монголо-татари зруйнували Сосницю. Але з часом поселення відродилося. 1370 року воно потрапило під владу Литовського князівства. Після війни Росії з Литвою 1500–1503 рр. Сосниця ввійшла до складу Російської держави. В «Реєстрі кордонів чернігівських» (1523–1526 рр.) вона згадується як «село городове чернігівське», що налічувало 30 хат, і 2 церкви. За Деулінським перемир’ям (1618 р.) Сосниця перейшла під владу Польщі і деякий час перебувала в приватному володінні польського шляхтича М. Пшонки.

Щоб закріпитися на захопленій території, польські феодали в 1634 році збудували в Сосниці фортецю, відтоді поселення віднесено до категорії міст. Як місто воно значиться на карті Боплана. У фортеці, що складалася з двору польського старости й замку, поселились єзуїти. Троїцький собор вони перетворили на костьол. Посилився соціальний і національний гніт, насаджувався католицизм. Підлеглі селяни платили грошову й натуральну ренту, відбували феодальні повинності. За найменшу провину їх жорстоко карали. Тому, коли почалося селянсько-козацьке повстання під проводом жителя Сосниці К. Скидана, багато сосницьких козаків приєдналося до повстанців.

З новою силою вибухнув народний гнів під час визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. Під знамена Богдана Хмельницького стали й сосницькі козаки, які в серпні 1648 року на чолі з полковником Л. Рукашкою визволили місто від польських загарбників, і з 1649 року воно стало центром сотні Ніжинського, а пізніше Чернігівського полку. Але після підписання 1651 року Білоцерківської угоди польська шляхта повернулася до своїх маєтків. У 1652 році Сосниця була передана в оренду лихварям.

Про визиск і сваволю польських панів та їх лакуз багато розповідається в історичних піснях і думах. Зокрема, в «Думі про оренди» сказано, що орендарі захопили всі козацькі шляхи й на одній милі по три шинки ставили, брали мито з проїжджих: від воза по півзлотого, від пішого – по три гроші. Навіть старців обдирали. Шукаючи порятунку, чимало сосницьких козаків і міщан покинули рідні місця й переселилися на Слобожанщину.

Після прийняття Переяславською радою історичного рішення про возз’єднання України з Росією жителі Сосниці присяглися на вірність Російській державі. В 1655 році місто одержав у «маєтність, крім козаків», стародубський полковник Т. Оникієнко (Анікєєв) .

У другій половині XVII ст. створилися більш сприятливі умови для економічного й культурного розвитку Сосниці. За переписом 1666 року тут проживало 7 тис. чоловік. Переважна більшість населення займалася хліборобством. Значного розвитку набули торгівля, ремесла, млинарство, гуральництво та сукнарський промисел. Торговельні зв’язки Сосниці з багатьма містами Росії склалися ще напередодні визвольної війни і значно посилилися в другій половині XVII ст. у зв’язку з розвитком всеросійського ринку. Із Сосниці вивозили до Москви та інших міст Росії, головним чином, віск, селітру, овчини, посуд, худобу, сало.

У 1666 році в Соснищо прибув призначений царський воєвода. Воєвода й урядовці накладали на жителів всілякі податки, збирали мито з усіх привезених на ярмарки й торги товарів. Посполиті, крім того, мали платити з кожного плуга по 16 четвертей жита й по одному карбованцю, а з кожної сохи – по 2 четверті й 25 копійок. Обурене населення 1668 року підняло повстання.

Головним заняттям соснинців у другій половині XVIII ст. лишалося хліборобство й скотарство. Але врожаї збирали низькі (11–20 пудів жита з десятини), тому велике значення мали промисли, зокрема лісовий. Розвивалося також тютюнництво, садівництво, бджільництво. Жінки займалися рукоділлям, пряли льон, коноплі, вовну для своїх потреб і на продаж. У місті налічувалося близько 200 ремісників, які об’єднувалися в шевський, ковальський та інші цехи. Великий попит мали вироби ремісників з дерева – діжки, ночви, коробки, колеса, посуд. Значну роль в економічному житті міста, як і раніше, відігравали ярмарки, що відбувалися тричі на рік, а також щотижневі торги. Тут продавали хліб, в’ялену рибу, сіль, горілку, вино, тютюн, залізо, дьоготь тощо. Чимало жителів займалося чумацьким промислом. Поширений був і «самовоз» – перевезення хліба з півночі на південь.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Сосниця з 1782 до 1796 року перебувала в складі Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року стала повітовим містом Малоросійської, а з 1802 року – Чернігівської губернії.

Разом з російським народом жителі Сосниці брали активну участь у Вітчизняній війні 1812 року проти французьких загарбників. Багато з них вступали до ополченських та козачих полків. Тільки до народного ополчення записалося з повіту 1461 чоловік. Надзвичайну відвагу й героїзм виявив у боях з ворогом А. Дорошенко – партизан загону О. М. Сеславіна. Жителі постачали діючій армії продовольство, коней, волів. У місті була створена центральна база провіантських складів, велике значення якій надавав М. І. Кутузов.

З 1803 року почалася забудова Сосниці за планом. Прокладено нові, рівні вулиці (мережа їх зберігається й досі). В 1859 році тут було 6568 жителів, 711 будинків, 5 церков, поштова станція, лікарня. Діяли повітове й міське парафіяльні училища, де працювало 7 учителів, бібліотека, у фондах якої налічувалося 698 томів. Кілька років існував також приватний жіночий пансіон Шевцової.

Сосниця – батьківщина російського співака, диригента й музичного діяча М. Ф. Полторацького (1729–1795). Тут народився і провів дитячі роки український вчений, доктор медицини та історик О. Ф. Шафонський (1740–1811), який багато працював над проблемами боротьби з епідемією чуми. В 1786 році він склав «Чернігівського намісництва топографічний опис», який є цінним джерелом для вивчення історичного минулого Чернігівщини, її природних умов, складу населення, економіки та побуту. Довгий час у Сосниці проживала Г. П. Керн (1800–1879) – автор цікавих спогадів про О. С. Пушкіна, М. І. Глінку та деяких інших визначних діячів російської культури.

Напередодні реформи 1861 року феодально-кріпосницькі відносини досягли свого найвищого розвитку. Становище кріпаків було надзвичайно тяжким. Поміщики не вважали селян за людей. Вони продавали їх, міняли на собак. Так, у ревізьких реєстрах знайдено документ на продаж сосницькому поміщикові І. Розумієнку дівчини-кріпачки за 50 карбованців.

За реформою 1861 року в Сосниці було звільнено від кріпосної залежності понад 200 поміщицьких селян. Середній наділ на ревізьку душу дорівнював 2 десятини польової землі. Викупні платежі за землю становили 11 624 крб., що значно перевищувало тогочасну ринкову ціну. Крім того, протягом 6 років, поки селяни вважалися тимчасово зобов’язаними, вони повинні були за кожну десятину відробляти 7 тяглових і 12 піших днів на рік. Вчорашні кріпаки відмовлялися виконувати ці повинності. Губернатор прислав у Сосницю війська. Дійшло навіть до сутичок із солдатами.

Аналізуючи матеріали «Праць податної комісії», К. Маркс на основі статистичних даних Чернігівської губернії, і зокрема Сосницького повіту, підкреслював разючі факти розорення т. зв. «звільнених» селян. Десятина селянської землі давала в середньому 1 крб. 58,5 коп. прибутку. Державні подушні збори становили 42,5 коп. з десятини. Крім того, селяни платили поміщикам оброк та викупи по 1 крб. 12 коп. за десятину. Отже, прибутки від землі навіть не покривали різних поборів.

Після реформи землеробство дедалі більше набирало товарного характеру. Швидко зростали посіви цукрових буряків, конопель і тютюну, у вирощуванні якого Сосницький повіт посідав друге місце в губернії. Торгівля тютюном, що вивозився не тільки в міста України й Росії, але й за кордон, відігравала значну роль у зростанні прибутків заможних селян. Особливо наживалися скупники й лихварі, які скуповували тютюн у бідняків ще зеленим. Розвивалися й кустарні промисли: шкіряний, шевський, корзиноплетельний та ін. 1870 року ремеслами в місті займалися 313 чоловік . Промисловість у другій половині XIX – на початку XX ст. розвивалася слабо. Торфорозробка «Підкруччя», пивоварний, два цегельні та лісопильний заводи і окремі майстерні, що виготовляли діжки, колеса та сани, за кількістю робітників були незначними.

Малоземелля, бідність ґрунтів призводили до дедалі більшого зубожіння основної маси селянських господарств. Не маючи змоги прогодуватися, селяни мусили найматись до поміщиків і куркулів, іти на цукрові заводи, в поміщицькі економії південних губерній. Побутові умови селян і міської бідноти були нестерпними. Харчувалися переважно житнім хлібом, картоплею та капустою. М’ясо й цукор вважалися розкішшю. Діти з 6–7 років залучалися до роботи в господарстві, ставали за підпасків. Про життя селян, і зокрема своєї родини, згадував видатний український радянський кінорежисер О. П. Довженко: «Було в минулому житті моїх батьків багато плачу, темряви і жалю. Неясні надії і марні сподівання знаходили собі могилу в горілці й сварах. А найбільш, чого їм відпустила доля, – роботи, тяжкої праці» .

Ідеї революційної боротьби, що поширювалися в країні, знаходили сприятливий ґрунт і в Сосниці. В 1903 році тут виникла перша соціал-демократична група .

Сосницькі соціал-демократи регулярно одержували газету «Искра» з 27 до 31 номера.

Читали й роз’яснювали робітникам і селянам праці В. І. Леніна «Проект програми Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії» і «Боротьба з голодуючими», влаштовували сходки в лісі, розповсюджували революційну літературу. Зокрема, 12 вересня 1903 року в місті була розповсюджена видана групою листівка «До сосницьких робітників», що закликала трудящих до боротьби за поліпшення свого  становища. Того ж місяця відбувся триденний страйк робітників, які вимагали скорочення робочого дня і збільшення заробітної плати. В 1904 році соціал-демократична група стала ядром повітової організації РСДРП, що входила до складу Поліського Комітету РСДРП.

Після кривавих подій 9 січня 1905 року повітова організація активізувала свою діяльність. Восени 1905 року соціал-демократи організували кілька мітингів, де закликали робітників і селян повалити самодержавство. Значну революційну роботу серед населення проводив більшовик К. В. Сухомлин (1886–1938), згодом державний і партійний діяч Радянської України.

Під впливом більшовицької пропаганди піднімалися на боротьбу й селяни. Вони громили поміщицькі маєтки, захоплювали землю, ділили майно. Лише протягом жовтня–листопада 1905 року в повіті було розгромлено 35 економій. На прохання місцевих властей для придушення селянських виступів у Сосницю були введені війська. Керівники соціал-демократичної організації Д. Ф. Сизоненко і М. В. Андріяненко були заарештовані й засуджені до 25 років каторги. Однак боротьба не припинялася. Палали поміщицькі маєтки та економії. Ті соціал-демократи, які уникли арешту, продовжували розповсюджувати революційну літературу. Жандарми на квартирі сосницького соціал-демократа Я. Оринича виявили гектограф і свинцеву печатку з написом «Сосницька організація РСДРП». Разом з селянином Т. Бадериком Я. Оринич надрукував відозви «До товаришів селян», «До громадян» та ін.  У нього часто відбувалися збори революційної молоді. В 1907 році Сосницька повітова соціал-демократична організація була розгромлена.

Напередодні першої світової війни Сосниця лишалася невеличким містом. Із 945 будинків кам’яних було 7; 525 – криті соломою. Вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями, яких на все місто налічувалося тільки 120. Більшість населення не мала ніяких політичних прав. Із 8193 жителів тільки 151 мав право голосу на виборах.

Місцеві власті мало дбали про медичне обслуговування населення. 1910 року в земській лікарні на 25 місць працювали один лікар, 5 фельдшерів і 2 акушерки. Дещо в кращому стані була освіта. В місті діяли 3 початкові міські училища для хлопчиків, жіноче однокласне народне училище й жіноча гімназія, організована в 1906 році на базі прогімназії. 1913 року одне початкове міське училище було перетворене на вище початкове. Через два роки відкрито чоловічу гімназію. 1912 року засновано ремісничу школу при корзиноплетільній майстерні, де навчалося 20 дітей. У місті працювала земська публічна бібліотека, відкрита 1872 року. В 1910 році виник народний театр, при якому протягом багатьох років працював драматичний гурток. Наступного року відкрито кінотеатр.

Дуже популярні серед населення були кобзарі, зокрема П. Кулик. Він багато мандрував по Україні, брав участь у київських етнографічних вечорах та концертах. Його з любов’ю згадує О. П. Довженко в кіноповісті «Зачарована Десна». До Сосницького кобзарського цеху «старців», який існував до 1915 року, належали також кобзар Я. І. Кулик, лірник К. П. Бондаренко та ін. Багатий пісенний репертуар був у народного співця А. Матющенка.

Перша світова війна погіршила й без того тяжке становище трудящих мас. Зросла дорожнеча, не вистачало необхідних товарів, збільшився робочий день. Щоб запобігти революційним виступам, власті збільшили в місті поліцейську команду.

2 березня 1917 року, незважаючи на заходи, яких вживали царські чиновники й поліція, в Сосниці стало відомо про повалення самодержавства. Повсюдно відбувалися сходки й мітинги. Трудящі приймали резолюції про солідарність з петроградськими робітниками та солдатами, обговорювали питання про поділ поміщицької землі. З тюрми було визволено політичних в’язнів. З фронту почали повертатися солдати. Влітку 1917 року в Сосниці створено Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів, яку очолив учитель С. В. Шалудько. Місцева буржуазія організувала громадський комітет, що всіляко підтримував повітового комісара Тимчасового уряду. Буржуазні власті чинили репресії, кидали за грати комуністів і тих, хто співчував їм. Про наругу над політичними в’язнями розповів більшовик І. 3. Любинський на сторінках газети «Рабочий путь». Але ніякі репресії і катування не могли зупинити наростання революційної боротьби. 27 серпня 1917 року селяни розігнали повітовий з’їзд союзу землевласників.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції окрилила трудящих Сосниці. Велику роль у згуртуванні революційних сил, активізації боротьби за встановлення влади Рад у повіті відіграла місцева більшовицька організація, створена в листопаді 1917 року. 7 грудня того року Сосницька Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів усунула повітового комісара Центральної ради. В місті було проголошено Радянську владу, скрізь поставлено радянських комісарів, які контролювали роботу установ. На зборах селян обрано міський земельний комітет на чолі з більшовиком З. Г. Коленком. Комітет розподілив між біднотою поміщицьку землю й ліси. Для боротьби з контрреволюцією було створено один з перших на Чернігівщині червоногвардійський загін під командуванням Д. І. Артюха (Артюхова).

11–12 грудня 1917 року в Харкові відбувся I Всеукраїнський з’їзд Рад, який проголосив Україну Радянською республікою. У підготовці й роботі з’їзду взяли активну участь і жителі Сосниці. На з’їзді в керівні органи були обрані сосницькі делегати А. В. Новиков та С. В. Шалудько. Останній став заступником голови Президії ВУЦВК3. На мітингах і сходках трудящі міста вітали рішення з’їзду, палко схвалювали Маніфест ВУЦВК до всіх робітників, селян і солдатів. Та 18 грудня 1917 року загін буржуазно-націоналістичної Центральної ради заарештував членів виконкому Сосницької Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.

З наближенням революційних військ Радянської Росії в січні 1918 року в Сосницькому повіті розпочалося повстання. 27 січня в місті була відновлена Радянська влада. Розгорнула роботу Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів. Червоногвардійські загони роззброїли всі контрреволюційно настроєні частини. В місті була створена повітова Рада народних комісарів, яка націоналізувала всі поміщицькі землі.

Мирний перепочинок був коротким. У межі Чернігівщини вторглися німецькі інтервенти. Сосницька Рада й революційні загони, не маючи достатніх сил, щоб відбити ворога, на початку березня відступили на з’єднання з військами Радянської Росії. Місто тимчасово опинилося в руках загарбників. Появилися загони гайдамаків, до них приєдналися офіцери колишньої царської армії. Почалася розправа над радянськими активістами. Від рук куркулів та гайдамаків 20 березня загинули С. В. Шалудько та Д. І. Артюх. Окупанти забирали в населення худобу, хліб. У деяких селах повіту люди пухли від голоду.

З ненавистю ставилися трудящі Сосниці до окупантів та їхніх прислужників. Багато хто пішов до партизанських загонів. На Поліссі діяв об’єднаний загін сосницьких та корюківських партизанів під командуванням матроса О. М. Гарнієра. В ході боїв цей загін виріс до 500 чоловік, мав на озброєнні, крім гвинтівок і кулеметів, 2 гармати. Партизани обстрілювали й громили ворожі застави біля Сосниці, не давали німецьким загарбникам закріпитися на Сіверській землі. Героїчну боротьбу своїх земляків проти окупантів яскраво змалював Олекса Десняк (О. Г. Руденко) в романі «Десну перейшли батальйони».

Коли почався наступ радянських регулярних військ, опір окупантів був зламаний. Наприкінці листопада німецькі загарбники відступили, але на зміну їм прийшли січові стрільці Директорії. Знову почалися грабежі й арешти. 4 січня 1919 року Ніжинський полк 1-ї Української Радянської дивізії визволив Сосницю від петлюрівських військ. У боях за місто знищено близько 240 ворожих офіцерів і солдатів, захоплено 5 кулеметів, склади з військовим спорядженням та іншим майном. Робітники й селяни Сосниці з хлібом і сіллю, з червоними прапорами зустрічали своїх визволителів. На центральній площі відбувся багатолюдний мітинг.

26–28 березня 1919 року в Сосниці проходив повітовий з’їзд Рад. До виконавчого комітету, обраного на ньому, ввійшли комуністи. Для боротьби з бандами, що лютували в повіті, був створений надзвичайний штаб. У травні того ж року для зміцнення органів Радянської влади ЦК РКГІ(б) прислав до Сосниці подружжя М. І. та О. В. Артюхіних, а згодом – учасника штурму Зимового палацу, колишнього Головного комісара Чорноморського флоту В. В. Роменця. Був обраний повітовий партійний комітет. Разом з ним посланці партії провадили значну масово-політичну роботу серед населення. О. В. Артюхіна стала першим організатором жіночого руху в повіті. Органи Радянської влади націоналізували поміщицьку землю. Створені наприкінці січня комбіди сприяли зростанню партійного осередку в місті, який у серпні вже налічував 33 члени й 30 співчуваючих.

Під керівництвом комуністів у червні 1919 року було організовано комсомольський осередок. Велику притягальну силу для молоді мали комсомольський клуб, де відбувалися лекції, вистави, літературні вечори, урочисто відзначалися революційні свята тощо, та молодіжний спортивний клуб. При спортклубі діяла дитяча організація «Юні спартаківці».

Улітку 1919 року над молодою Країною Рад нависла нова загроза: з півдня сунули денікінці. В серпні вони наблизилися до Сосниці. В місті був створений повітовий ревком, який оголосив надзвичайний стан. Командуючим сосницькою бойовою дільницею фронту призначили В. В. Роменця. Жителі будували укріплення, вступали до лав Червоної Армії, створювали партизанські загони. Білогвардійці дійшли до Десни. Фронт проходив за 6–7 км від міста. Щодня ворог обстрілював Сосницю, намагався захопити її. Але захисники міцно тримали оборону. У прифронтовій частині повіту населення зібрало для Червоної Армії 971 пуд жита, 839 пудів вівса, 3435 пудів картоплі, 11 пудів цукру тощо. Ревком організував передачу зброї, одягу, взуття, а партійний комітет здійснював велику виховну роботу серед бійців.

Під ударами Червоної Армії і партизанів 19 листопада 1919 року денікінці відступили. Проте становище жителів лишалося тяжким: тиф косив людей, не вистачало продуктів. Повітовий ревком вживав заходів для налагодження мирного життя.

У Сосниці були сформовані частини особливого призначення. Селяни одержали землю, бідняки й сім’ї червоноармійців забезпечувалися посівним зерном та реманентом. Комбіди видавали селянам продовольчі картки, відкривали магазини, дбали про паливо.

Для подання допомоги у зміцненні партійних і радянських органів до Сосниці приїздив представник Чернігівського губкому партії Ю. М. Коцюбинський. 27 січня 1920 року був обраний повітовий виконавчий комітет, якому ревком передав усі повноваження. Навесні того ж року обрано Сосницьку міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Під час наступу польських інтервентів у травні в місті був запроваджений воєнний стан, у зв’язку з цим 19 травня створено міський ревком. Багато комуністів і комсомольців пішли добровольцями на польський і врангелівський фронти.

Після переможного закінчення громадянської війни розпочалася відбудова господарства. У червні 1920 року знову обрано міську Раду й організовано комнезам. Восени того ж року голова ВУЦВК Г. І. Петровський взяв участь у роботі повітового з’їзду комітету незаможних селян і закликав їх допомогти Комуністичній партії у зміцненні Радянської влади .

У жовтні 1920 року в місті вперше був проведений комуністичний суботник, під час якого жителі відбудовували приміщення шкіл, ремонтували шляхи й мости. Ставали до ладу дрібні підприємства, організовано артіль, де працювали столяри, ковалі й теслярі, 1921 року дала струм електростанція. Виконком і КНС значну допомогу подавали бідноті, зокрема, виділяли насіння, залізо для виготовлення лемешів, забезпечували безплатний ремонт інвентаря тощо. Комнезам допомагав сім’ям червоноармійців обробляти землю і збирати врожай. Вже 1921 року посівні площі досягли довоєнного рівня.

Активно діяла міська комсомольська організація, яка наприкінці 1920 року об’єднувала 45 юнаків і дівчат. Усі комсомольці брали участь у роботі гуртків, організовували молодіжні вечори, мітинги-концерти, провадили колективні читки газет і книжок, відкрили бібліотеку.

Працювати доводилося в тяжких умовах. У повіті діяли залишки куркульських банд. Партійна організація скерувала всі зусилля трудящих на рішучу боротьбу з бандитизмом. Під час ліквідації однієї з бандитських зграй у 1921 році загинув активний борець за Радянську владу, начальник сосницької міліції О. М. Гарнієр.

Трудящі Сосниці гаряче відгукнулися на заклик Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя, які потерпіли через недорід. У місті був створений спеціальний комітет. Жителі збирали кошти й продовольство, надавали притулок переселенцям. Тільки комнезами повіту на 1 січня 1922 року зібрали 11 220 пудів зерна.

Партійні й радянські органи багато уваги приділяли поліпшенню охорони здоров’я, розвитку народної освіти й культури. В 1920 році було відремонтовано повітову лікарню на 15 ліжок, де працювали лікар, два фельдшери й кілька медичних сестер. Незважаючи на труднощі, в 1920 році в Сосниці вже діяли три школи першого ступеня, в яких навчалося 527 дітей. Чоловіча й жіноча гімназії та вище початкове училище були реорганізовані у школи другого ступеня. Добір і виховання учительських кадрів були під постійним контролем повітового парткому. В місті відкрито учительські курси, які проіснували три роки. 1924 року 54 вчителі навчали 766 дітей. У школах лікнепу одночасно навчалися грамоти понад 100 чоловік.

Розгорталася й культурно-виховна робота. Драматичний гурток при народному будинку протягом року поставив понад 50 спектаклів, переважно класичні п’єси. Тут не раз виступав відомий борець уродженець с. Блистової Т. С. Корінь. У місті працювало три бібліотеки, найбільшою з них була центральна бібліотека  ім. Н. К. Крупської. 1 липня 1920 року відкрито краєзнавчий музей. Почала виходити повітова газета «Наш путь».

Трудящі міста в 1922 роді одностайно схвалили рішення VII Всеукраїнського з’їзду Рад, який звернувся до народів РРФСР, Білоруської РСР і Закавказької Федерації з пропозицією негайно розпочати практичне оформлення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Делегатом на І Всесоюзний з’їзд Рад вони послали голову повітвиконкому комуніста Р. А. Мірошниченка  (нині персональний пенсіонер).

З 1923 року, у зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи, Сосницю віднесено до категорії селищ міського типу. Вона стала районним центром у складі Сновського, з 1925 року – Конотопського округу. 1932 року – ввійшла до складу Менського району, а з 1935 – райцентр Чернігівської області.

Великі зміни в житті Сосниці сталися протягом перших двох п’ятирічок. Комуністи й комнезамівці з допомогою сільського активу розгорнули широку пропаганду ленінського кооперативного плану. 1928 року в Сосниці виникли ТСОЗи «Червоний хлібороб» та «Перше травня». Через два роки на їх базі організовано колгосп «Червоний партизан». Тоді ж створено й колгоспи ім. Шевченка та ім. Чапаєва. Серед перших засновників артілей були жителі селища С. О. Бахир, Д. А. Сердюк, В. Ф. Дроб’язко, З. Г. Карета, Д. П. Човпило та ін. Багато труднощів довелося подолати колгоспникам. Бракувало досвіду колективного господарювання, не вистачало реманенту, польові роботи виконувалися вручну. В 1932 році колгосп «Червоний партизан» одержав першого трактора, молотарку та інші машини. Незважаючи на опір куркулів, 1934 року колективізацію в селищі в основному завершено. Організаційному та економічному зміцненню колективних господарств сприяло створення 1935 року Сосницької МТС, яка одержала 16 тракторів, 13 плугів, 2 молотарки. В 1940 році було вже понад 50 тракторів, 19 комбайнів, 9 автомашин. Виросли кадри механізаторів.

З кожним роком наростала хвиля трудового піднесення серед робітників і колгоспників. У 1935–1936 рр. широкого розмаху набув стахановський рух, який очолили комуністи. За високі показники в роботі трактористи-стахановці М. О. Зуб, С. М. Пустовойт і М. К. Поплавський в 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.

За роки Радянської влади змінився зовнішній вигляд Сосниці. Замість старих хатин виросло багато нових будинків. Місцева Рада велику увагу приділяла благоустрою селища, зокрема були впорядковані центральні вулиці, чимало зроблено для озеленення їх. За переписом 1939 року в Сосниці проживало 4694 чоловіка. Тут працювали маслозавод (відкритий 1928 року), кілька промислових артілей, МТС. Було три колгоспи, найбільший – «Червоний партизан», за яким закріплено 1800 га землі. З розвитком громадського господарства зростав добробут хліборобів. Так, колгоспниця-стахановка М. П. Василенко писала в районній газеті: «Я тепер стала заможною. За вироблені 300 трудоднів одержала 35 пудів хліба, 90 пудів картоплі, 1200 кг сіна, чимало грошей. Я вже не буду боятися за завтрашній день, як це було за царату» .

Значно поліпшилось медичне обслуговування населення. У районній лікарні на 50 ліжок працювало 5 лікарів, 8 медсестер, 2 акушерки, фельдшер, діяли амбулаторія та аптека. З 1926 року в Сосниці відкрився відомий далеко за межами області будинок відпочинку ім. Щорса.

Успішно розвивалась освіта. У селищі були середня та вечірня школи робітничої молоді, школа-інтернат для глухонімих дітей, сільськогосподарський технікум і школа медсестер. У загальноосвітніх школах навчалося 1320 учнів, працювало  64 вчителі. В районному будинку культури діяли різні гуртки. Книжковий фонд районної бібліотеки досяг 14 тис. примірників. Розпочало трансляцію передач місцеве радіомовлення.

З обуренням і гнівом зустріли трудящі Сосниці  повідомлення про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянську країну. На масових мітингах і зборах вони заявляли, що не пошкодують сил і життя для захисту Батьківщини. Партійна організація й місцеві органи влади всю свою роботу перебудували на воєнний лад. У глиб країни евакуювалося устаткування МТС, маслозаводу та колгоспне майно, організовувалося підпілля, створювалися партизанські бази. Трудящі вступали до народного ополчення, збирали кошти й подарунки для радянських воїнів-фронтовиків. Уже на початку липня вони зібрали 1200 крб. Учителі, учні – всі, хто міг, допомагали колгоспникам зібрати врожай. Жінки й дівчата вивчали зброю, готувалися стати медсестрами.

6 вересня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Сосницю. Вороги чинили нечувані звірства над мирним населенням. Селище входило у воєнну зону і підлягало військовому командуванню. За найменший вияв протесту жителів розстрілювали без суду й слідства. Жертвою окупантів та їх прислужників став учасник боротьби за владу Рад М. Д. Штигайло, ланкова К. Й. Заєць, завідуюча районним відділом народної освіти Г. М. Лисич та багато інших. 143 юнаків і дівчат гітлерівці вивезли на каторгу до Німеччини.

Та ні катування, ні розстріли не поставили радянських людей на коліна. Близько двохсот чоловік пішли в партизанські загони. Народні месники висаджували в повітря залізничні мости, склади з боєприпасами, знищували фашистів, розповсюджували листівки, в яких розповідали правду про події на фронтах. Партизанка-розвідниця О. Г. Олійник, яка втратила на війні трьох синів, виконувала важливі завдання, збирала цінні відомості про розташування ворожих сил. Про її бойові діла розповів у своїй книзі «Війна вночі» Герой Радянського Союзу Г. Галицький. У партизанських загонах перебували Є. М. Бочаров, І. П. Даниленко, А. С. Оринич, Ф. Г. Мотчаний, В. Л. Гордієнко, І. М. Івлєв, І. С. Афанасьєва, І. В. Решодько та інші.

18 вересня 1943 року 58-й Башкирський гвардійський полк 16-ї гвардійської кавалерійської дивізії Центрального фронту під командуванням підполковника башкира Т. Т. Кусимова визволив Сосницю. В числі перших прорвався до рідних околиць житель селища І. Т. Курбацький. Визволяючи Сосницю від фашистських загарбників, загинули росіяни І. З. Пупинін і Д. М. Чибісов, башкир В. П. Гронітов та ін. На околиці селища в братській могилі поховані жертви фашистських катів. 9 травня 1971 року тут відкрито пам’ятник.

У Сосниці з 1 до 9 листопада 1943 року розташовувався штаб Центрального фронту, яким командував у той час генерал-полковник К. К. Рокоссовський.

У жорстокій боротьбі з ворогами на фронтах Великої Вітчизняної війни смертю хоробрих полягли 736 жителів Сосниці, за мужність і відвагу 1200 чоловік нагороджені орденами й медалями. Зокрема, зразки хоробрості й стійкості в боях з окупантами виявили генерал-лейтенант Є. Я. Сенчило, учасник Сталінградської битви М. Г. Малиш, розвідниця В. П. Дзюндзик-Савченко, матрос-підводник А. П. Хіро, розвідник А. К. Левенець та багато інших.

Великих збитків господарству Сосниці завдали німецько-фашистські загарбники. Відступаючи, вони спалили МТС, будинок культури, пошту, міст через річку Убідь, приміщення райкому партії та інші споруди. Будинок технікуму (пам’ятка архітектури XIX ст.), де свого часу містився перший ревком, врятувало населення. У визволеному селищі зразу ж відновили роботу партійні та радянські органи. Під керівництвом комуністів відроджувалося зруйноване окупантами господарство. Трудящі розчищали вулиці, ремонтували житлові будинки, приміщення шкіл, лікарню. На 1 січня 1944 року вона могла вже прийняти 45 хворих. Тут працювали З лікарі й 12 чоловік середнього медперсоналу. Восени 1943 року почалися заняття в школах і технікумі. Механізатори МТС із захованих патріотами деталей склали 24 трактори, 4 комбайни, 20 плугів. Жінки-трактористки утворили окрему бригаду, яку очолила О. Бахир, і вже в 1945 році завоювали першість у соціалістичному змаганні району. Колгоспники працювали не покладаючи рук. Не вистачало техніки, тягла. І все ж, долаючи труднощі, всі три колгоспи селища достроково виконали план заготівлі й продажу хліба державі.

На кінець четвертої п’ятирічки в Сосниці вже діяли майже всі довоєнні підприємства й установи. Досягай й перевершили довоєнний рівень випуску продукції артіль «Швейпром», маслозавод, харчокомбінат, торфоартіль «Більшовик». Велику допомогу місцевим підприємствам, колгоспам і МТС надавала держава, а також трудящі братніх республік. Тільки 1950 року МТС одержала 2 нові дизельні трактори,

9 комбайнів, 3 бензовози, 16 культиваторів. Це сприяло поліпшенню всіх польових робіт, завдяки чому врожай зернових по району в порівнянні з 1944 роком зріс більш як у два рази. Для вивчення досвіду передовиків виробництва в Сосниці були організовані курси майстрів сільського господарства.

Широкий простір для творчої ініціативи трудящих відкрив XX з’їзд КПРС. Виконуючи рішення з’їзду, промислові підприємства Сосниці план випуску валової продукції 1956 року виконали на 109,1 проц. і додатково дали різноманітних виробів на 1454 тис. крб.  Протягом 1954–1958 рр. стали до ладу промкомбінат, «Міжколгоспбуд», хлібопекарня, шляхово-експлуатаційна дільниця.

Значного розвитку набула економіка селища протягом 1960–1971 рр. На базі артілі «Швейпром» у 1963 році створено швейну фабрику. Вже на 1 січня 1970 року, тобто за 4 роки, колектив фабрики виконав восьмий п’ятирічний план випуску валової продукції та її реалізації. Понад п’ятирічне завдання реалізовано швейних виробів на 2520 тис. крб. Протягом п’ятиріччя валова продукція підприємства зросла на 139,4 проц. За успіхи в роботі 72 передовикам виробництва присвоєно високе звання ударника комуністичної праці. 26 чоловік нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Робітницю фабрики Т. І. Салтан трудящі селища обрали депутатом обласної Ради депутатів трудящих.

У 1968 році розширено маслозавод і на його базі створено сирзавод. Крім масла, тут почали виготовляти сир типу «Голландський». Щороку підприємство випускає продукції в середньому на суму понад 2,5 млн. крб. Вона відома далеко за межами області. Зокрема, сосницьке масло експортується в Чехословаччину, Польщу, НДР, Югославію, на Кубу.

На спеціалізоване підприємство перетворилося Сосницьке районне об’єднання «Сільгосптехніки», створене на основі місцевої РТС у 1961 році. Воно має добре обладнані майстерні, 104 вантажні і 17 спеціальних автомашин, 46 тракторів та   багато іншої техніки. Загальну повагу в колективі об’єднання заслужив комуніст шофер Є. І. Дроб’язко. За три роки і дев’ять місяців він виконав своє п’ятирічне завдання.

Важливе місце в економіці району посідала гідролісомеліоративна станція, що працювала з 1963 до 1972 року. За час її існування закладено більш як 3 тис. га захисних лісонасаджень, споруджено понад 20 водоскидів і 56 км земляних валів, узято під захист від водної ерозії близько 10 тис. га сільськогосподарських угідь. За досягнуті успіхи в 1969 році станція стала учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. Бронзових медалей виставки удостоєно кращих працівників лісників П. М. Кальченка та Я. Ф. Матяша .

Сталися зміни і в галузі колгоспного виробництва. Сосницькі колгоспи протягом 1951–1953 рр. об’єдналися в один, який назвали «Шлях до комунізму». Згодом він влився до колгоспу ім. Горького, центральна садиба якого міститься в с. Загребеллі. 1961 року в межі Сосниці ввійшло с. В’юнище, в якому був розташований колгосп ім. Шевченка, з 1963 року – ім. Довягенка. Господарство має 4740 га землі, в т. ч. 1727 га орної. Машинно-тракторний парк налічує 22 трактори, 20 вантажних автомашин, 14 комбайнів та іншу техніку. Більшість виробничих процесів механізовано. Колгосп спеціалізується на відгодівлі худоби та птиці. На колгоспних фермах налічується понад 2 тис. голів великої рогатої худоби, 1059 свиней, близько 3 тис. штук водоплавної птиці. Велика увага приділяється вирощуванню зерна. Протягом восьмої п’ятирічки колгосп в умовах Полісся добився середньої врожайності зернових по 14,6 цнт з гектара, а озимої пшениці – по 18,1 цнт. Належна кормова база і дбайливий догляд забезпечили зростання виробництва продукції тваринництва, зокрема, в 1970 році на одну фуражну корову було надоєно молока по 2546 кг і одержано по 108 цнт м’яса на 100 га угідь. Високих показників у роботі добився ланковий механізованої ланки В. І. Богдан, якого колгоспники послали делегатом на III Всесоюзний з’їзд колгоспників.

Новий зліт творчої активності трудівників Сосниці викликала підготовка до XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Колективи підприємств взяли на себе підвищені зобов’язання і з честю виконали їх. Так, колектив швейної фабрики до відкриття XXIV з’їзду КПРС виконав виробничий план першого кварталу 1971 року і реалізував понад план продукції на 30 тис. крб. До 20 листопада 1970 року завершив план восьмої п’ятирічки райхарчокомбінат. Включившись у передз’їздівське змагання, колектив місячні завдання виконував на 150–160 проц. Достроково виконали свої зобов’язання й інші підприємства селища. Делегатом на XXIV з’їзд КПРС сосницькі комуністи обрали передовика виробництва, шофера районного об’єднання «Сільгосптехніки» Є. І. Дроб’язка.

Широкі перспективи в розвитку господарства Сосниці відкриваються в дев’ятій п’ятирічці. На 1975 рік валова продукція промислових підприємств зросте на 38,6 проц. Зокрема, швейної фабрики дорівнюватиме 15 938 тис. крб., тобто порівняно з 1970 роком збільшиться на 62,1 процента.

Провідну роль у господарському й громадсько-політичному житті селища відіграють 42 первинні партійні організації, які об’єднують 660 членів та кандидатів у члени КПРС. Переважна більшість їх працює безпосередньо на виробництві. Активним помічником комуністів є комсомольці. 26 первинних комсомольських організацій налічують 830 чоловік.

Зміцнення матеріально-технічної бази підприємств селища та колгоспу дало змогу розширити капітальне й житлове будівництво. Протягом 1960–1971 рр. споруджено тваринницькі ферми, зерносховище, приміщення райвиконкому, райпобуткомбінату, 12-квартирний житловий будинок тощо. Велику роль у розгортанні будівництва відіграли організація «Міжколгоспбуд», цегельний завод, що став до ладу в 1960 році, та ремонтно-будівельна дільниця, створена 1967 року. У дев’яностій п’ятирічці в селищі буде споруджено головпоштамт, районну лікарню, кінотеатр, середню школу. Розшириться житлове будівництво.

Рік у рік Сосниця упорядковується. Майже всі вулиці заасфальтовані, розбито газони, встановлені люмінесцентні світильники, у 1114 квартирах є газові плити. Звичайними в побуті трудящих стали телевізори, пральні машини, холодильники тощо.

Торговельна мережа селища складається з 24 магазинів і 7 ларків. Це, зокрема, гастрономи, магазини меблів, господарчих товарів, книжковий та ін. Працюють їдальня, кафе, ресторан. Товарооборот торговельних підприємств і підприємств громадського харчування за восьму п’ятирічку зріс на 46,8 процента.

Органи Радянської влади велику увагу приділяють охороні здоров’я трудящих, розвитку освіти й культури. З медичних закладів у селищі є поліклініка, районна лікарня, протитуберкульозний диспансер, два фельдшерсько-акушерські пункти. Пологове відділення лікарні є одним з кращих в області. У Сосниці працюють 4 загальноосвітні школи – середня й дві восьмирічні й вечірня школа робітничої молоді, а також школа-інтернат для глухонімих дітей. У школах 99 педагогів навчають 1429 учнів. У селищі працює також сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку. Стаціонарний і заочний відділи його щороку випускають близько 300 бухгалтерів та економістів для колгоспів і радгоспів області. 1963 року відкрито професійно-технічне училище, де навчається 500 майбутніх механізаторів, 1966 року – музичну школу.

Цікава й змістовна робота щодо виховання дітей в комуністичному дусі провадиться в районному будинку піонерів. Тут працюють гуртки «умілі руки», фото- і кіно любителів, авіамодельний, краєзнавчий та ін. Особливо популярний інтернаціональний гурток, учасники якого листуються з піонерами братніх республік та зарубіжних країн.

Центром культурно-масової роботи є районний будинок культури. При ньому працюють самодіяльні художні колективи, деякі з них своєю виконавською майстерністю наближаються до рівня професійних. Так, оркестр окарин був учасником обласного й республіканського оглядів, присвячених 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, сімейний ансамбль Романенків (скрипка, баян, гітара та бубон) на обласному огляді народних талантів нагороджений дипломом першого ступеня. Гуртки художньої самодіяльності є й на швейній фабриці та побуткомбінаті.

В селищі – дві районні бібліотеки – для дорослих і дитяча. Працівники бібліотек влаштовують книжкові виставки, стенди, тематичні полиці, до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна організували ленінські читання. Заслуговує на увагу досвід роботи бібліотек з питань краєзнавства. Гордістю соснинців є краєзнавчий музей, який багато робить для вивчення рідного краю. В його фондах 7500 експонатів. Засновник і директор музею Ю. С. Виноградський (1873–1965) опублікував 26 наукових праць з історії Чернігівщини. Велику лекційну роботу веде районна організація товариства «Знання», яка налічує 238 лекторів. 22 жовтня 1970 року минуло півстоліття з дня виходу у світ першого номера районної газети «Радянський патріот», яка бере свій початок від газети «Наш путь» і є бойовим партійним органом.

У піднесенні господарського й культурного життя селища важлива роль належить селищній Раді, до якої 13 червня 1971 року обрано 105 депутатів, у т. ч. 55 робітників, 17 колгоспників і 33 службовці. Серед депутатів 52 комуністи. При Раді працюють 7 постійних комісій, які займаються питаннями роботи підприємств, торгівлі, охорони здоров’я, поліпшення побутового обслуговування тощо.

В Сосниці народився всесвітньовідомий кінорежисер і письменник О. П. Довженко (1894–1956). В історію радянського кінематографа він увійшов як автор і постановник відомих картин «Арсенал», «Земля», «Аероград», «Щорс», «Мічурін», «Поема про море» та інших. Популярні також його оповідання часів Великої Вітчизняної війни та кіноповість «Зачарована Десна». 1960 року в хаті, де народився митець, відкрито літературно-меморіальний музей.

Вихідцями із Сосниці є член-кореспондент АН УРСР, доктор хімічних наук, професор К. А. Корнєв, доктор історичних наук, професор В. Я. Тарасенко, письменник В. В. Ковалевський (1906–1970).

Натхнені рішеннями ХХІУ з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, трудящі Сосниці разом з усім радянським народом наполегливо борються за дострокове виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.

 Покровська церква

Єдина церква в Сосниці, що збереглась до нашого часу, – Покровська. Вона дерев’яна, споруджена на заміну спорохнявілої в 1724 р., а в 1847 р. повністю перебудована. Церква має традиційну п’ятидільну структуру «козацького» храму із завершеннями зрубів криволінійними бароковими фронтонами. Центральний четверик храму увінчаний гранчастою банею на восьмерику. Всередині широкі стрункі прямокутні прорізи, що з’єднують західний та східний зруби (притвор та вівтар) із центральним четвериком, фланковані стрункими круглими колонами з дерева. На стінах зберігся олійний живопис, що ілюструє біблійні сюжети, він має мистецьку цінність.

Покровську церкву, так само, як й інші, закрили в другій половині 1930-х рр. Після втечі сталінської адміністрації під ударами німецької армії богослужіння в цій церкві відновилось. Другий раз цю єдину в місті церкву комуністи закрили на початку 1960-х рр. У приміщенні храму організували автошколу. Для того, щоб сюди заїжджали автомашини, у стіні випиляли великий проріз. Потім тут був склад. У часи перебудови церкву повернули громаді віруючих, які своїми силами зуміли привести її до ладу, і 24 лютого 1989 р. в храмі відновлено службу Божу.

 У 2010 році церву почали реставрувати, богослужіння на той час проводили в капличці. 14 жовтня 2012 року церкву було відкрито, зараз це чудовий храм.

Літературно-меморіальний музей О. П. Довженка

OLYMPUS DIGITAL CAMERAСтворення музею розпочалося ще в 1957 – 1959 роках. Після смерті митця при Спілці письменників України було створено комісію з літературної спадщини Довженка, головою якої був Юрій Смолич, секретарем – Олександр Підсуха.

29 грудня 1958 року було виділено кошти на відкриття філіалу музею при Сосницькому краєзнавчому музеї.

Експозиції для музею збирали всім миром. Було розіслано сотні листів з проханням до тих, хто знав Довженка, відгукнутися й надіслати речі, пов’язані з іменем письменника.

Першими експонатами були пам’ятні речі, передані дружиною Довженка – Юлією Іполітівною Солнцевою з Москви.

У Соснівці збирали речі в родичів та сусідів. Довженкіана зростала з кожним днем. Нині у фондах музею налічується близько 6 тис. експонатів.

У створення музею вкладено багато праці і душі. Людей, які його творили, об’єднала любов до мистецтва й бажання робити добро. Протягом, багатьох років зусилля усіх поколінь наукових працівників музею були спрямовані на те, щоб показати життєвий подвиг Довженка, допомогти людям доторкнутись до прекрасного.

Урочисте відкриття музею відбулося 23 січня 1960 року.

ft_19.05.10_dovjenko_19Літературно-меморіальний музей О.П.Довженка складається з двох частин: Меморіальна садиба та Приміщення літературної експозиції.

Меморіальна садиба, що включає в себе батьківську хату під солом’яною стріхою, клуню, погребню, колодязь із журавлем, ворота з дашком-вістрячком та отворами, в яких селилися голуби. За ворота вийшов 16-річний босоногий юнак – Сашко Довженко – та так і застиг, вдивляючись у далечінь, вишукуючи серед тисячі життєвих доріг оту єдину, свою, що поведе у далекі світи і виведе на вершину слави всесвітньовідомого митця. Відлитий у бронзі, він першим зустрічає дорогих гостей, запрошуючи ступити на любе його серцю подвір’я і поринути у світ його безтурботного дитинства.

Приміщення літературної експозиції знайомить з дорослим та творчим шляхом Довженка-митця.

Краєзнавчий музей ім. Ю. С. Виноградського

Сосницькій краєзнавчий музей ім. Ю. С. Виноградського був відкритий 1 липня 1920 року рішенням повітового комітету. Засновником музею став Юрій Степанович Виноградський – юрист за професією, а за покликанням – історик. З початку існування музею він був історико – археологічним.

3

З року в рік збільшувалися фонди музею, росла його популярність, він став не тільки місцем збереження колекцій, а і центром пропаганди знань про навколишній світ.

З 1947 року музей став краєзнавчим. В 1993 році рішенням районної ради музею присвоєно ім’я Ю. С. Виноградського, що є найкращою даниною пам’яті нашому славетному землякові.

На сьогодні музей має 3 основні відділи та 6 залів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде відправлений редактору: