62-річний Олександр Володько – хранитель родового хутора на Сосниччині

На стику історичних Бахмацької, Борзенської та Сосницької сотень, серед лісів і боліт, розкинувся Аверків хутір – унікальне поселення, яке вже понад два століття зберігає пам’ять про козацький рід Володьків.

Назви цього місця немає на офіційних картах, але його добре знають місцеві мешканці. Заснований нащадком запорізьких козаків Аверкієм Володьком, хутір став осердям сімейної історії, що передається з покоління в покоління.

Сьогодні господарем і доглядачем цього родового гнізда є 62-річний Олександр Володько – представник п’ятого покоління. У його віці колись відійшов у засвіти його прадід Григорій, прямий нащадок засновника хутора. Саме він збудував одну з найстаріших хат, у якій виросли кілька поколінь родини, і де нині мешкає сам Олександр.

Після 38 років життя в Чернігові, де працював на нафтобазі та комбінаті «Астра», він повернувся до рідної Бондарівки у 2017 році, щоб доглядати батька після смерті матері. Тепер живе тут постійно.

💬 «Шкодую, що не переїхав раніше, – каже чоловік. – Тут усе своє: і земля, і дім, і спогади».

📌 Господарство, традиції й африканські страуси

Життя на хуторі хоч і відлюдне, але не нудне. У господарстві Олександра – кури, кролі, собаки, зариблені ставки, сонячні панелі, а найекзотичніші мешканці – африканські страуси. Їх сюди завіз син, вирощували з інкубатора. Нині найстарші страуси важать понад 120 кілограмів, а їхній удар може перебити дерев’яну дошку. Вони дуже чутливі до зовнішності господаря: не впізнають його, якщо той вдягнений інакше. Під час спеки страусів поливають водою – вони це обожнюють. Зимують у спеціально збудованому утепленому будинку з обігрівачем.

Олександр Олександрович не лише дбайливо ставиться до птахів, а й розвиває своє обійстя: облаштував відеоспостереження, має альтанку, грядки, усе впорядковано й доглянуто. Іноді приїжджають діти з сусідніх сіл – господар із радістю дарує їм страусине пір’я.

📌 Собаки, полювання і спогади дитинства

Володько – затятий рибалка й мисливець. Полюванням захоплюється ще з семи років – це захоплення передав йому дід Дмитро. У господаря дві мисливські собаки: гончак (помісь фінської й руської гончих) і німецький курцхаар. Обидві – виховані та доглянуті, але через війну полювання заборонене, тому собаки втрачають практичні навички.

💬 «Гончак може годинами ганяти звіра, а курцхаар – незамінний для підрушничного полювання: носить здобич, виганяє зайця чи козу», – розповідає Олександр.

📌 Родова пам’ять і міркування про майбутнє

Ще одна особливість Аверкового хутора – родове кладовище, найстарішою могилою на якому є могила прямого нащадка засновника хутора Аверка Володька – Григорія Володька 1883 року народження.

Хрест на цій могилі відрізняється від решти: він доволі незвичайної форми – кам’яний, дещо схожий на мальтійський – подібні у давнину ставили козакам.

На Аверковому хуторі минуле й сучасне переплітаються в унікальний спосіб. Олександр Володько переконаний, що його місія – зберегти цей рідний куточок:

💬 «Хочеться підтримати своїх пращурів, продовжити династію. Сподіваюся, що і мої нащадки не покинуть це місце».