Мотрона Павлівна Шмотько, жителька Сосницької громади, зустріла свій 100-річний ювілей

23 березня Мотрона Павлівна Шмотько зустріла свій 100-річний ювілей. Знакова подія і для родини, і для громади!

Про цю жінку не одноразово писали в газеті «Вісті Сосниччини», але цього разу привід справді особливий – мало кому вдається зустріти сторічний ювілей!

Колись енергійна жінка вже більше відпочиває, не виходить з будинку, але любить купатись і співати жартівливих весільних пісень. Вже 6 років, як вона проживає із дочкою та внучкою, які про неї турбуються. А до 94 років вона жила у своєму будинку, сама могла ще й їсти приготувати, опалення мала газове, тому проблем не було і водопровід провела.

Народилась Мотрона Павлівна у Чащах у сім’ї, де зростало 7 дітей, вона була шостою дитиною. Коли дівчині виповнилося 5 років, померла мама, і Батько довго не одружувався, але самотужки чоловіку, напевно, було важко впоратись із дітьми і він привів мачуху. Мачуха, та не мати. Ніби й хороша, та Мотря намагалась не нервувати її, хитрувала. Коли мачуха йшла у Сосницю на базар, вона тим часом бігла до подружок, але обов’язково поверталась назад до її приходу, швидко перевдягалась і щось робила, бо мачусі подобалось, коли діти увесь час працювали. Жили бідно, що казати, було, хто пригостить яблучком чи печивом - раділи.

Мотя закінчила 7 класів у Сосниці. Двоє її братів, Михайло і Василь, не повернулись з війни, загинувши у 1943 році у боях за Білорусь. Третій, найменший брат Петро був кадровим військовим, помер у 2008 році в чині полковника. Всі чотири сестри Ольга, Марія і Мотря, Парасковія працювали в колгоспі.

21-річною, у 1946 році, дівчина вийшла заміж за в'юниського парубка. Він у батьків був один, йому всі казали, щоб не брав бідної. Та Григорій не послухав. З війни він прийшов сильно поранений, накульгував, та це йому не заважало бути добрим господарем. Разом з дружиною працював у колгоспі, у кузні.

Мотрона Павлівна багато років була передовою, ланковою. Влітку – у полі, а взимку – по наряду. Пам’ятає як кіньми возили примерзлий гній – сядуть на нього, а плаття промокне, холодно. Землю вручну копали. Та ніякої роботи вона не боялась, працювала добросовісно, за що має ряд відзнак, наприклад «Переможець соцзмагання», її фото постійно перебувало на дошці пошани. Кожного року до Дня працівників сільського господарства її преміювали, обирали у президію. Тричі вона обиралась депутатом селищної ради. Такої активності і запалу їй додавала участь у хорланці. Виступи на в’юниській сцені, районній їй дуже подобались. Серед своїх подружок вона почувалась щасливою. Що значить молодість! А ще підтримка чоловіка, свекрухи.

Григорій Макарович привів дружину у будинок своїх батьків і разом вони проживали. Ще з ними жила і його бабуся, яка допомагала тішити дітей, яких у подружжя з’явилось троє: Шура, Володимир і Надія. Свекруха любила невістку і завжди її підтримувала, казала, що поки молода - гуляй, веселись, бо старість прийде, тоді не схочеш. А Григорій до весіль був байдужий, більше порався по господарству, але Мотрі не перечив, не ревнував.

А вона добре готувала і її постійно просили готувати на весілля, поминки. Крім страв із печі, вона любила пекти горішки без начинки та із згущеним молоком, грибочки, трикутне печиво у спеціальних сковорідках, які досі зберігаються. Дочка Надія Григорівна досі відчуває смак печеної вафлі у вигляді троянд. Мотрона Павлівна робила не трубочками вафлі, а ставила їх у чарочку, щоб виходила форма троянд, тому і казав чоловік: «У вихідний її шукайте на весіллях, а у будні - на похоронах». Після дводенного весілля, на яке тоді приходило до 200 гостей, а то і більше, на третій день циганили, тоді Мотрона Павлівна теж була у ролі гостей, перевдягалася завжди у чоловіка (вуси приклеювала картуз і обов’язково спереду качан кукурудзи).

Вдома сім’я завжди тримала величезне домогосподарство: корова, поросята, індики, кролі. Мотрона Павлівна плела багато мережив на рушники, які теж вишивала сама. Плела носки, круги – і коли тільки встигала!

Коли дочка вийшла заміж, то поряд, на сусідському городі, допомогли молодим звести будинок. Тоді порали величезні городи і возили продавати картоплю. Продавала бабуся і розсаду, яку сама вирощувала. Мотрона Павлівна навіть стіни штукатурила. Коли дочка із зятем подарували бабусі і дідусю двох онуків, не віддавали їх у дитсадок, щодня їх няньчили, і внучці сина допомагали зводити будинок. Всього у Мотрони Павлівни троє онуків та четверо правнуків. Вона ніколи не цуралася роботи. У 1993 році пішов в інші світи чоловік Григорій. А Мотрона Павлівна ще без нього прожила 32 роки. У неї у роду всім сестрам було відміряно більше 85 років прожити. У бабусі чи не щодня збиралися сусіди, «берегов’яни», вона любила частувати гостей, бо виросла у великій родині. І хоч життя її наділило непростими випробуваннями, бо пережила і війну, і повоєнні часи, і два голодомори, та завжди залишалась людяною, турботливою.

Роки радісні і тяжкі, святкові і буденні, насичені подіями та непередбачуваними змінами. Але постійно вона жила з вірою у серці та сподіваннями на те, що Бог завжди допоможе й підтримає у важкі хвилини и щирою молитвою просила у Всевишнього спасіння й підтримки. І навіть зараз Мотрона Павлівна піддає своїм дівчатам життєвого тонусу: то жартує, то ніби впадає в дитинство, вік таки своє бере. Із її оточення залишилась одна подружка, яка у листопаді цього року теж зустріне своє 100-річчя.

Ціле століття відміряла доля Мотроні Павлівні, щедро віддячивши їй за добро, яке вона завжди дарувала оточуючим і своїм рідним. А рідні потурбувалися про її забезпечену старість у теплі, чистоті, оточили увагою і розрадою. Тож у нове століття, шановна ювілярко!

Олена Кузьменко, газета «Вісті Сосниччини»